Пасажирські перевезення в Херсоні були популярними з моменту заснування міста. Люди активно користувалися послугами візників, й готові були платити великі гроші, лише б дістатися в потрібне місце. На чому, та яким чином, пересувалися містяни по Херсону в 19-20 столітті, читайте далі на kherson-future.com.ua.
Без проблем не обійшлося
Станом на 1920 рік найпопулярнішими були кінні перевезення. Хоча були не досконалими, проте дозволяли людям діставатися вчасно на зустрічі, роботу.
Згідно з переписом населення за 1910 рік у Херсоні та приміських хуторах жило понад 90000 осіб. Для обслуговування людей на міській легковій біржі того року було зареєстровано 50 фаетони, 2 парконні та 150 однокінних бричок. Це дуже малий показник. Хоча тут потрібно взяти до уваги, що незначний відсоток населення, переважно люди середнього та високого достатку користувалися міським легковим транспортом. Інші громадяни ходили пішки.
У невеликому Херсоні робота візника була прибутковою, яка приносила до міської скарбниці непогані кошти. За розрахунками, представленими у міську думу гласним Рябковим, кожен фаетон приносив господарю 3 рублі на день, бричка – 1,5 рубль. З вирахуванням витрат на годівлю коней, утримання, плату такси у казну, цих грошей на життя не вистачало.
У 1910 році візникам дали наказ чекати своїх клієнтів в певних встановлених міською управою місцях. Таких стоянок насправді у Херсоні було не багато.
Натомість для пасажирів, це було зовсім не вигідно, адже їм потрібно було дістатися самотужки до стоянки екіпажів або ж відправляти посильного за візником.
Втім, це були лише малі незручності. Через скупчення на маленькій площі кількох десятків коней на вулицях міста стояв неприємний запах. Єдиним плюсом цієї транспортної «мережі» було те, що приїжджі до міста, які зовсім не орієнтувалися в місцевості, легко находили стоянку по запаху. Найбільша стоянка візників розташовувалась неподалік міського театру.
Кращого бажала й технічна сторона найманих екіпажів. На відміну від Одеси чи Миколаєва, де завдяки кредитам міських управлінь, візники використовували у роботі здорових коней, у Херсоні було гірше. Брички дуже торохтіли під час їзди, стояв несамовитий гул, коні були занадто худі, ледве тягнули брички з пасажирами, обдерті та неохайні кучери. Таким було справжнє обличчя першого кінного промислу Херсона, повідомляється на сайті http://mycity.kherson.ua/.
Потреба в змінах
Міська управа доклала зусиль щодо покращення справ. Щоправда, не завжди виходило, як хотілося. Головними виконавцями наказів управи були міські поліціянти. Вони вели пильний нагляд за технічним станом екіпажів, зовнішнім виглядом візників, стягували податки за встановленою таксою.
Кожна бричка, фаетон повинні зареєструватися на міській легковій біржі. Після цього, видавався особистий номер, який наносили червоною фарбою на задню спинку екіпажу. Зліва від номера розміщували спеціальний знак створений з металу, він підтверджував, що візник має приналежність до біржі, а значить, працює легально.
За помітним номером можна було легко знайти порушника. Двічі на рік поліціянти проводили технічні огляди, про них заздалегідь попереджали через міську газету. Зазвичай «міські таксисти» старалися уникнути оглядів. На це було багато причин. Наприклад, якщо виявилося, що бричка несправна, чи візник не дотримується правил водіння, в нього відбирали книжки, без яких робота була неможливою.
Велика ймовірність, що таке суворе ставлення поліціянтів вплинуло на скорочення парку легкових візників. Станом на 1909 рік на біржі залишилося лише 200 бричок, через рік – 150. Щоб не мозолити очі поліціянтам, багато візників працювали вночі. Тоді й такса за проїзд була вищою, ніж вдень.
У 1910 році міською управою був розроблений проєкт, яким пропонували розділити візників на 2 категорії. У першу потрапляли ті, хто мав здорових, витривалих коней, справні екіпажі. В другу, ті, які мали проблеми.
Проіснували візники до 1930 року. Далі їх замінили автобуси.
